Дочитала книгу Золотого письменника України Світлани Талан «Повернутися
дощем», яка є продовженням «Оголеного нерва». Якщо б я сказала, що смакувала
книгою, то це не правда. Я «хворіла» книгою, якщо так можна сказати. Ще в юні
роки любила читати книги про війну, любила разом з героями йти в розвідку.
Навіть в шкільні роки грала роль полоненої з невеличкого уривка. Але ця книга
зовсім відрізняється і зовсім по іншому сприймається. Читаючи її (не ковтаючи)
я пережила цю війну серцем. Цій книзі віриш сповна, хоч вона і художня, не так
як нашим телевізійним новинам. Боляче стає на душі від того, що багато людей до
сьогоднішнього дня не розуміють, що в Україні триває війна. В нашому
донбаському краї бойовики та окупанти вбивають людей за любов до рідної землі.
А в цей час ще так багато нещирості і байдужості в інших людей.
«Якщо опустити крила, то їх можуть зламати вітри долі» - такі правильні
слова з книги Світлани Талан. Якщо б наші захисники там, біля Іловайська «опустили
крила», що було б? Про їх героїзм, вихід з цього «котла смерті», їх поневіряння
і віру в перемогу добра і справедливості в книзі багато описано. І головна
героїня Настя, переживши полон, перехворівши зраду і смерть рідної дочки не
зламалася також. Її принциповість, патріотизм, чесність, сміливість і
відвертість є прикладом для наслідування.
В книзі не тільки війна, кров, зрада. Тут живе любов і дружба, вірність і кохання, доброзичливість і сердечність.
В книзі не тільки війна, кров, зрада. Тут живе любов і дружба, вірність і кохання, доброзичливість і сердечність.
Читаючи книгу розумієш, що в жодному разі не можна опускати руки і
нарікати на долю, а потрібно намагатись поборотися за зміни в своєму житті, в
державі і допомагати іншим це робити.
«Якби ще можна було засипати бруд у душах деяких людей». Такими словами закінчується книга Світлани Талан. Зрада , нещирість, ненависть, злоба ще панують в цьому світі і в Україні також, нажаль.
«Якби ще можна було засипати бруд у душах деяких людей». Такими словами закінчується книга Світлани Талан. Зрада , нещирість, ненависть, злоба ще панують в цьому світі і в Україні також, нажаль.
Велика вдячність Світлані Талан за цю та інші її книги, які спонукають
людину до роздумів, до того, щоб усвідомити і переконатись, що «якщо людина
відчуває біль – вона жива, а якщо вона має змогу відчувати ще й біль інших –
вона людина». Слова правди і не заперечиш цьому.
Марія
Лукіян