"ПОВЕРНУТИСЯ ДОЩЕМ"

Дочитала книгу Золотого письменника України Світлани Талан «Повернутися дощем», яка є продовженням «Оголеного нерва». Якщо б я сказала, що смакувала книгою, то це не правда. Я «хворіла» книгою, якщо так можна сказати. Ще в юні роки любила читати книги про війну, любила разом з героями йти в розвідку. Навіть в шкільні роки грала роль полоненої з невеличкого уривка. Але ця книга зовсім відрізняється і зовсім по іншому сприймається. Читаючи її (не ковтаючи) я пережила цю війну серцем. Цій книзі віриш сповна, хоч вона і художня, не так як нашим телевізійним новинам. Боляче стає на душі від того, що багато людей до сьогоднішнього дня не розуміють, що в Україні триває війна. В нашому донбаському краї бойовики та окупанти вбивають людей за любов до рідної землі. А в цей час ще так багато нещирості і байдужості в інших людей. 

«Якщо опустити крила, то їх можуть зламати вітри долі» - такі правильні слова з книги Світлани Талан. Якщо б наші захисники там, біля Іловайська «опустили крила», що було б? Про їх героїзм, вихід з цього «котла смерті», їх поневіряння і віру в перемогу добра і справедливості в книзі багато описано. І головна героїня Настя, переживши полон, перехворівши зраду і смерть рідної дочки не зламалася також. Її принциповість, патріотизм, чесність, сміливість і відвертість є прикладом для наслідування.
В книзі не тільки війна, кров, зрада. Тут живе любов і дружба, вірність і кохання, доброзичливість і сердечність. 

Читаючи книгу розумієш, що в жодному разі не можна опускати руки і нарікати на долю, а потрібно намагатись поборотися за зміни в своєму житті, в державі і допомагати іншим це робити.
«Якби ще можна було засипати бруд у душах деяких людей». Такими словами закінчується книга Світлани Талан. Зрада , нещирість, ненависть, злоба ще панують в цьому світі і в Україні також, нажаль. 

Велика вдячність Світлані Талан за цю та інші її книги, які спонукають людину до роздумів, до того, щоб усвідомити і переконатись, що «якщо людина відчуває біль – вона жива, а якщо вона має змогу відчувати ще й біль інших – вона людина». Слова правди і не заперечиш цьому.

Марія Лукіян